"Голодом морили та били для розваги": українські військові розповіли про тортури в полоні.

Військовослужбовиця Нацгвардії Лариса Кучеренко, молодший сержант 56 окремої механізованої бригади Снежана Остапенко та військовий медик Валентина Зубко потрапили в полон в окупованому Маріуполі. Перших двох полонянок утримували в Єленівці, а третю з моменту затримання переміщували в чотири різні тюрми. Після звільнення з полону жінки розповіли про знущання та жорстоке поводження, якому вони піддавалися в полоні.

Про це йдеться в публікації британського видання The Telegraph.

Окупантами була затримана військовослужбовиця Нацгвардії Лариса Кучеренко разом з чоловіком та сином в окупованому Маріуполі в квітні 2022 року. Як згодом з'ясувала жінка, їх “здали” сусіди з проросійськими поглядами.

Сім'ю Кучеренків відвезли в село Старобешево, потім їх утримували у Волноваській виправній колонії № 120 (Єленівка. – Ред.), а звідти перевезли в Донецький СІЗО. Окупанти незаконно тримали жінку в неволі сім місяців, поки її не обміняли в жовтні 2022 року. На жаль, її чоловік і син досі перебувають у неволі.

“Я хочу сказати їм, що люблю їх. Я була в полоні сім місяців, але думати про те, що вони там три роки, нестерпно”, – вважає жінка.

У застінках Ларису змушували стояти більше 12 годин на добу, били та застосовували психологічні тортури. Наприклад, одного разу охоронець “притиснув” жінку до стіни і бив металевим шестом по нозі. Незважаючи на залишену рану, він відмовив їй у медичній допомозі.

Змушували Кучеренко та інших жінок приймати холодний душ з мішками на голові. Роздягнених українок змушували проходити, зігнувшись, повз чоловіків-спостерігачів. Водночас полонянки повинні були співати гімн Росії.

“Ми поверталися в камери зі сльозами на очах, надзвичайно розгублені, в істериці… Це було нелюдсько. Для них ми були ніким. Нам постійно говорили, що ми фашисти і що якщо нас не вб'ють наші ж люди під час обміну, то вб'є хтось інший. Якщо чоловікам важко, то жінкам ще важче. Багато з них не були військовими”, – говорить Лариса.

Сусідка Лариси, військовий медик Валентина Зубко потрапила в полон на комбінаті ім. Ілліча під час облоги Маріуполя 16 травня 2022 року.

“Я була готова до того, що можу померти. Я змирилася з цим. Але коли мені розповіли про полон, я вперше заплакала”, – розповідає колишня полонянка.

Валентина провела в російській неволі п’ять з половиною місяців у чотирьох різних тюрмах. Її разом з іншими 15 жінками утримували в камері, розрахованій на двох. Замість туалету там була дірка посеред підлоги.

Медика разом з іншими полонянками змушували вишиковуватися, нахилятися і проходити між охоронцями, які їх били.

“Коли ми йшли, кожен охоронець намагався нас вдарити. Вони змушували нас опустити голову ще нижче. Нас сильно били для розваги, хоча для цього не було жодних причин. Охоронці просто отримували від цього задоволення”, – зазначає жінка.

Також полонянки під наглядом охоронців повинні були стояти в незручних позах і виконувати безглузді фізичні вправи. Зокрема, жінки могли годинами марширувати, стоячи на морозі. Як тільки вони помилялися, їх відразу ж били.

“Ми падали на землю, і нас карали. Щодня твоїм єдиним завданням було вижити”, – вважає вона.

У неволі Зубко годували кашею, змішаною з водою, якої ледве вистачало, щоб вижити. Через погане харчування українки перетворилися на “ходячі скелети”.

Ще одна маріуполька, молодший сержант 56 окремої механізованої бригади Снежана Остапенко, потрапила в полон на заводі “Азовсталь”. Полонянку утримували в Єленівській колонії, де вона стала свідком військового злочину, скоєного росіянами проти українських військовополонених в ніч з 28 на 29 липня 2022 року.

“Задовго до вибуху охоронці раптово зникли. Зазвичай вони були поряд, але цього разу їх не було. Ми всі це помітили і вважали це підозрілим”, – розповідає жінка.

Під час допитів колишню військовослужницю били палками, а також застосовували електричний струм і електричні кабелі.

“На допитах, якщо я відповідала не так, як їм хотілося, мене били струмом”, – розповідає Снежана Остапенко.

Щоб позбавити полонянок сну між допитами, окупанти цілодобово “крутили” російський гімн. Крім того, надзирателі регулярно приставляли ножі до шиї Снежани або виводили на вулицю, щоб показати її “могилу”.

Окупантами постійно поширювалися серед полонянок сфальсифіковані новини про поразку України. Остапенко їм розповідали, що більше нікуди повертатися і немає жодних шансів на звільнення.

“Охоронці нам говорили: “Ми годуємо вас рівно стільки, щоб ви не померли”. Це виглядало так, ніби вони підтримували в нас життя, і нічого більше. Вони намагалися повільно заморити нас голодом”, – вважає жінка.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання і викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви побоюєтеся, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу [email protected]. Наш представник зв'яжеться з вами.

Отримана інформація з дозволу заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації в періодичні звіти, зокрема в Комітет ООН проти катувань, Незалежну міжнародну комісію ООН з розсліду