Тімоті Снайдер. «Нариси таємної війни». Уривок

Пролог : допити

Польський художник намагався себе опанувати в камері. Був вересень 1953 року, і наразі Генрик Юзевський був вдоволений тим, як йому ведеться в комуністичній тюрмі. У березні 1953-го, після тринадцяти років підпілля й опору проти гітлерівської та сталінської окупацій його країни, Юзевського заарештували органи безпеки комуністичної Польщі. Спершу слідчі здавалися дещо дезорієнтованими. Художника заарештували за якихось два дні перед смертю Йосифа Сталіна, і через декілька безладних тижнів слідчі від нього відчепилися. Юзевський, який очікував від комуністів швидкої смерті, натомість тішився літом зволікань. Він читав філософські книжки і вів довгі бесіди з балакучим співкамерником. Однак до вересня комуністи довідалися важливу подробицю з політичного життя художника — його кар’єру в незалежній Польщі до 1939 року. Юзевський був чільним антикомуністом. Його слідчий роздобув документи: 1928 року художника відрядили на східні землі, Волинь, аби зупинити поширення комунізму з Радянського Союзу до Польщі. Невдовзі після цього слідчий зміг довести, що після більшовицької революції, у 1919 і 1920 роках Юзевський керував розвідувальними операціями для воєнізованої польської організації в Україні. Оскільки радянське кримінальне законодавство мало зворотну дію, усе це було злочином.

Польсько-радянська війна 1919–1920 років, коли Варшава й Москва змагалися за пограниччя вже неіснуючої Російської імперії, була першим великим міжнародним конфліктом між комунізмом і антикомунізмом. Юзевський, поляк із Києва, відіграв особливу роль у польських воєнних зусиллях. Окрім розвідувальної діяльності в Україні, він служив заступником міністра в українському уряді в Києві, а польський головнокомандувач Юзеф Пілсудський поклав на нього завдання проводити партизанські операції у Варшаві у разі перемоги більшовиків. Польща перемогла в цій війні і таким чином проклала західний кордон більшовицької революції. За умовами мирного договору 1921 року українські землі було поділено між Польщею та Радянським Союзом. Волинь — найбільш українське воєводство Польщі — стала плацдармом для радянських спроб проникнути в Польщу й послабити її, вдаючись до гасел земельної реформи та національного самовизначення для українців. Комуністичний рух мав популярність, оскільки ці уявлення промовляли до соціального стану українського селянства. Коли в 1926 році Юзеф Пілсудський прийшов до влади у Польщі шляхом військового перевороту, він викликав Юзевського з його художньої майстерні, попросив наглядати за роботою польського уряду у Варшаві, а тоді відрядив керувати Волинню. Усупереч європейським тенденціям і популярній думці, у Польщі Юзевський започаткував політику національних поступок українській більшості — програму, що стала відомою як Волинський експеримент. Його діяльність у міжвоєнній Волині була елементом державної політики використання національних питань для послаблення комунізму.

Забуття

Волинь була пограниччям, де переважало українське населення, у містах і містечках — єврейське, а керувала Польща. Для Юзевського національність була справою не так демографії, як політики, не так питанням підрахунку населення, як переконанням, що на те населення можна покластися в біді. Волинський експеримент художника можна трактувати як спробу стримати плин часу, зберегти автохтонний українсько-польсько-єврейський лад, водночас толеруючи виникнення модерних національних відмінностей. Крім того, експеримент можна розуміти як таку собі альтернативну модерність, як мультикультурність ще до появи цього явища: мета державної політики полягала не в тому, щоб побудувати єдину націю, а радше в тому, щоб поєднати неминучі відмінності між декількома націями. Хай як визначити цей експеримент, його подолали сили, що їх Юзевський не контролював. Спершу зміни прийшли з радянського боку кордону. На посаді волинського воєводи Юзевський бачив голодну смерть мільйонів у Радянській Україні в 1932–1933 роках, етнічні чистки десятків тисяч поляків у Радянській Україні в 1935–1936 роках і страту близько мільйона радянських громадян, яких звинувачено в шпіонажі на користь Польщі в 1937–1938 роках. Тоді падіння настало в Польщі. Із дедалі більшим нахилом вправо, поки Польща малювала зі своїх національних меншин джерело загрози, Юзевський втратив фавор і був змушений піти у відставку зі своєї посади. Здалека він спостерігав за переслідуванням українців Волині з боку Варшави в 1938–1939 роках. Після радянсько-німецького вторгнення в Польщу у вересні 1939 року Юзевський у підпіллі писав у своїх нелегальних газетах про радянські депортації польських еліт у 1939–1941 роках, Голокост євреїв у 1941–1942 роках, етнічні чистки поляків, здійснені українськими націоналістами, у 1943-му, радянські депортації поляків та українців у 1944–1946 роках та етнічні чистки українців з боку комуністичного режиму Польщі в 1947-му.

Волинський експеримент забуто чи радше навмисно стерто з пам’яті. У вересні 1953 року, коли комуністичні слідчі повʼязали повоєнний спротив Юзевського проти комуністичного режиму з його міжвоєнною політикою, вони прагнули відправити його увесь на смітник історії. З їхньої точки зору, новий лад переміг, тож старий треба було забути. Їхня спроба забуття була останньою в низці таких спроб. Радянські агенти намагалися вбити Юзевського в 1932-му, українські націоналісти — у 1934-му, польські націоналісти — у 1942-му, а польські комуністи — у 1943 роках. Перші два замахи на Юзевського здійснено, коли він був волинським воєводою. Радянських виконавців зловила спеціально дібрана поліція Юзевського, яка вбила їх уночі й залишила на цвинтарі для залякування. Українських націоналістів перехопила польська поліція, їх засудили до ув’язнення. Наступні два замахи випали на долю Юзевського, коли він був активістом у підпіллі під час Другої світової війни. Польські націоналісти проґавили свій шанс, коли Юзевського застерегли колеги з Армії Крайової — головної сили польського спротиву німецькій окупації. Юзевський утік у сільську місцевість, але згодом за ним стежила команда з пʼятьох польських комуністів, які вистріляли дві обойми в нього і кількох його друзів, поки ті грали в бридж при свічках. Юзевський відбувся раною на нозі від гранати, яку вбивця-невдаха закинув у вікно, перш ніж зникнути в ніч. Прийшовши до влади, польські комуністи полювали на «кульгавого художника».

Політичні екстремісти, які прагнули вбити Юзевського тоді, коли він мав вплив, створили історію, у якій для нього не було місця. Комунізм і націоналізм, ідеологічні течії, яким опонував Юзевський, помстилися йому згодом. Жодній з екстремістських груп не вдалося вбити Юзевського впродовж років його політичної діяльності, але крайні праві і крайні ліві змовилися задля ретроспективного знищення його політики. Радянські історики виправдовували радянську окупацію Волині, змальовуючи політику міжвоєнної Польщі як експлуатацію чесного українського селянина. Цієї лінії значною мірою тримається й українська історіографія, і мало хто серед українських істориків поблажливо трактує таких польських шукачів компромісу, як Юзевський. Своєю чергою польські націоналісти від самого початку опиралися запропонованій Юзевським політиці національних поступок. У міжвоєнній Польщі поляки правих поглядів зневажали його. Комуністи, звісно, контролювали країну після 1945 року; вони роками полювали на Юзевського і заарештували його в березні 1953-го.

Тімоті Снайдер: “Війна в Україні важлива для світової демократії”